Чи знають виборці правду про місцеву владу завдяки ЗМІ?

Інститут Політичної Освіти оголосив про відбір політичних оглядачів для участі в тренігу з підвищення професійної майстерності. Так от, однією з умов подання заявки на відбір було есе на тему «ЧИ ЗНАЮТЬ ВИБОРЦІ ПРАВДУ ПРО МІСЦЕВУ ВЛАДУ ЗАВДЯКИ ЗМІ?». І підкинули тему для роздумів...
… Почнемо з того, що правда в кожного своя. І в ЗМІ (кожного окремо), і у влади, і в опозиції. А під час виборів можна дізнатися її ще більше. Правда, тоді важко розібратися, де ж за чорним піаром криється обман, а де правда чи її частина.
Отож маємо ситуацію, коли правди цілісної немає, а читач/глядач/слухач отримує її частинами і з різних джерел. Офіційна правда, яку оприлюднюють щотижня, щодня, щогодини про політичні події, — це, скажемо так, одна «галузь» правди. Неофіційна інформація у вигляді чуток, представлених в усному мовленні або в його сучасному варіанті — чатах, форумах або ж надрукованих результатах експрес-опитувань, — друга галузь. Є правда, як було зазначено вище, «компроматна» — той випадок, коли опонент у ході передвиборчої гонки оприлюднює вигідну йому частину правди про «об’єкта нападу». Тут уже можна говорити про сумнівну правду, або ж третій різновид.
Що несуть в такому випадку місцеві ЗМІ своїй аудиторії? Суміш правд? І про що дізнається цільова аудиторія?
Тепер подивимося на посередників між владою та людьми (яких у певний історичний період називають виборцями). Засоби масової інформації чи, як прийнято говорити про більш незалежні посередники, мас-медіа, власне, користуються усіма різновидами цієї правди. Якщо ми говоримо про місцеву владу, то в Україні, і в Тернополі зокрема, збереглися ЗМІ різної форми власності. І саме власник, його позиція та ставлення до політичних діячів, політичних сил регіону визначатимуть, яку саме правду знатиме цільова аудиторія. Газета чи теле-, радіоканал обласної, районної, міської ради, адміністрації з високою точністю висвітлюватимуть кожен крок влади-власника. З одного боку така заангажованість — негативне явище, та з іншого, маючи в розпорядженні суму фактів, реципієнт зможе вивести причинно-наслідкові зв’язки та отримати більш-менш цілісну картину про роботу місцевої влади. Якщо ж цей реципієнт слідкуватиме ще й за інформацією, поданою у так званих незалежних ЗМІ, то зможе співставляти дані і робити правильні, на своє переконання, висновки. Адже опозиційні до влади засоби масової інформації, маючи за власників людей різних політичних уподобань, будуть акцентувати увагу на якомусь одному аспекті правди про владу.
Варто згадати про передвиборчий період, коли з’являється багато замовних публікації зі всіма ознаками чорного піару. У деяких випадках політичні опоненти можуть оприлюднювати дозовану частину правди про діючу владу, з іншого — просто вигадати якийсь факт чи перекрутити раніше існуючий.
І ще один аспект в цьому руслі — поява інтернет-порталів новинного характеру чи з вкрапленням журналістських блогів. Вони також подають певну частину правди, якою володіють представники другої найдревнішої. Зрештою, на форумі відвідувачі теж можуть залишати коментарі, що містять правдиві твердження про владу.
Як бачимо, отримати правду про місцеву владу можливо. Але не в повному обсязі. Зрештою, не варто забувати й про те, що існують факти, які оприлюднювати — небезпечно для журналіста. Або ж неможливо перевірити. А неперевірена інформація — це удар по іміджу.
Насамкінець треба врахувати й таку тенденцію, як циркуляція власного варіанту правди всередині журналістського середовища. Відтак виборці-громадяни не мають можливості її дізнатися. Здебільшого місцеві (регіональні) ЗМІ не часто готують аналітичні матеріали про результати діяльності місцевої влади, обмежуючись або киванням на владу центральну (столичну), яка не каратиме за різкі виступи, або ж послуговуючись загальними «обхідними» фразами про абстрактну владу без посилу на конкретні прізвища.
Таким чином, виборці мають чимало можливостей, аби дізнатися правду чи її частину. Однак в силу різних обставин — відсутністю бажання ставати «правдошукачем», переглянувши хоча б декілька різних за формою власності та політичною фарбованістю власників ЗМІ, або через замовчування/відсутність інтересу до пошуку правди — громадяни її не отримують. Правда — це не та річ, яку приносять на тарілці й кладуть перед носом. Готувати її із владних місцевих інгредієнтів не ризикує в місцевих умовах навіть досвідчений журналіст.